28 вересня 2013 року - 95 років від Дня народження українського педагога

28 вересня 2013 року - 95 років від дня народження українського педагога.

На любові до дітей тримається світ. Цей постулат в усі часи був головним кредом для кращих педагогів.

Василь Олександрович Сухомлинський - з їх когорти. "Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей", - так писав він у книзі свого життя "Серце віддаю дітям". Світ прекрасного для дитини починається в родині. "Витонченість відчуттів, емоційне сприйняття, вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини - все це пізнається насамперед у родині", вважав він.

Народився Василь Олександрович у селі Василівці на Херсонщині (тепер Кіровоградська область). Тут пройшли його дитинство і юність. Батько Сухомлинського був селянином, а всі його діти (троє синів і донька) стали вчителями - викладали рідну українську мову та літературу.

Влітку 1933 року Василь поїхав до Кременчука. Спочатку вступив до медичного технікуму, але незабаром залишив його, вступив на робфак, який достроково закінчив, і був прийнятий в педагогічний інститут. Провчившись два роки, Сухомлинський переводиться в Полтавський педагогічний інститут (на заочне відділення) і працює вчителем у заочній школі. Саме Полтавському педагогічному інституту Сухомлинський зобов'язаний знаннями основ педагогічної науки, вмінню працювати з дітьми. Тут він навчився культурі спілкування, прагненню до наукового пошуку. Закінчивши у 1939 році інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови та літератури в Онуфріївській середній школі.

У сорок першому Василь Олександрович добровольцем йде на фронт, а в січні 1942 року молодший політрук Сухомлинський дістає тяжке поранення, захищаючи Москву.

Після закінчення лікування Василя Олександровича призначили директором середньої школи в Уфі, але щойно рідні місця було звільнено, він повернувся на батьківщину і став завідувачем райвно. Але працював недовго, і знову повернувся в школу. Його призначили директором Павлишівської середньої школи, якою Сухомлинський керував протягом 22 років, до кінця своїх днів.

 Павлишівська школа стала знаменитою. Тут були розроблені і застосовані світоглядні і педагогічні принципи Сухомлинського - прихильника гуманістичної традиції виховання.

У Павлишівській середній школі виховання без покарань було педагогічним принципом всього учительського колективу. Зокрема, вважалося, що право користуватися гострим інструментом оцінки має лише той педагог, який любить дітей. Одна з найцінніших його якостей - людяність, у якій поєднується сердечна доброта з мудрою суворістю батьків. Це те, що хочуть бачити діти у своєму наставникові.

Оцінка у Сухомлинського - це винагорода за працю, а не покарання за лінощі. Він поважав "дитяче незнання". Місяць, півроку, рік у дитини може щось не виходити, але настане час - і вона навчиться. Свідомість дитини - могутня, але повільна річка, і у кожного вона має свою швидкість, вважав педагог.

Говорячи про оцінку як інструмент покарання, В.О.Сухомлинський вважав допустимим її застосування лише для школярів старших класів, бо в початкових класах покарання незадовільною оцінкою особливо болісно ранить, ображає і принижує. Не можна допускати, щоб дитина на самому початку свого шляху за "допомогою" вчителя, який поставив двійку, втратила віру в себе.

"Виховання без покарання - це не вузько шкільна справа, - говорив В.О.Сухомлинський. - Це одна з найважливіших проблем... перебудови суспільства, його найтонших і найскладніших сфер - людської свідомості, поведінки, взаємовідносин". Для нього не було ділеми: особа чи колектив. Це дві грані, два боки єдиного людського буття. Немає і не може бути виховання особи поза колективом, точно так, як не може бути "абстрактного" колективу без особи.

Спрямованість особи людини, її прагнень залежить багато в чому від навколишньої дійсності, духовності суспільства, характеру, мети і засобів виховання і освіти. В.О.Сухомлинський добре це розумів і не обмежувався аналізом лише матеріальних потреб і потреб пізнання. Найвищою потребою людини він вважав "потребу людини у людині як носії духовних цінностей; виникнення, розвиток цієї потреби на основі духовної спільності людей, їх прагнення до оволодіння духовними цінностями". Тому, на думку В.О.Сухомлинського головне завдання вчителя - зробити так, щоб найважливішою необхідністю кожного вихованця була його потреба в іншій людині.

"Вчительська професія, - писав В.О.Сухомлинський, - це людинознавство, постійне, невпинне проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса - постійно відкривати у людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення - один з тих коренів, який живить покликання до педагогічної праці. Я твердо переконаний, що цей корінь закладається у людині ще в дитинстві і юності, закладається і в родині, і в школі. Він закладається турботами старших - батька, матері, вчителя, - які виховують дитину в дусі любові до людей, поваги до людини". Саме так формувався педагогічний талант самого В.О.Сухомлинського, джерело якого - любов до дітей.