Медіа-освіта — частина освітнього процесу, спрямована на
формування в суспільстві медіа-культури, підготовку особистості до безпечної та
ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні
(друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп'ютерно
опосередковане спілкування, інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням
розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Тобто медіа-освіта має
на меті виховання медіа-грамотності.
Ще 1984
року ЮНЕСКО так визначила суть медіа-освіти: «Навчання теорії і практичних
умінь для оволодіння сучасними засобами масової комунікації, що розглядається
як частина специфічної й автономної галузі знань у педагогічній теорії і
практиці. Його варто відрізняти від використання ЗМІ як допоміжних засобів у
викладанні інших галузей знань».
«Російська
педагогічна енциклопедія» визначає медіа-освіту як напрям педагогіки, що
забезпечує вивчення закономірностей масової комунікації (преси, ТБ, радіо, кіно,
відео тощо). Основні завдання медіаосвіти: підготувати нове покоління до життя
в сучасних інформаційних умовах, до сприйняття різної інформації, навчити
людину розуміти її, усвідомлювати наслідки її впливу на психіку, опановувати
способи спілкування на основі невербальних форм комунікації за допомогою
технічних засобів.
Концепція вровадження медіа-освіти в Україні (Схвалено
постановою Президії Національної академії педагогічних наук України 20 травня
2010 року,протокол № 1-7/6-150)., сторінка обговорення Концепції
КОНЦЕПЦІЯ
ВПРОВАДЖЕННЯ МЕДІАОСВІТИ В УКРАЇНІ
Вихідні
положення
Стрімкий розвиток
у сучасному світі інформаційно-комунікаційних технологій та системи мас-медіа
нагально потребує цілеспрямованої підготовки особистості до вмілого і
безпечного користування ними. На взаємодію з різноманітними медіа (преса,
радіо, кіно, телебачення, інтернет) припадає вагома частка в бюджеті вільного
часу громадян України, чим зумовлюється їх значний вплив на всі верстви
населення, передусім дітей і молодь. Медіа потужно й суперечливо впливають на
освіту молодого покоління, часто перетворюючись на провідний чинник його
соціалізації, стихійного соціального навчання. До цього додаються
вседозволеність інформаційного ринку, засилля низькопробної медіапродукції,
низькоморальних ідеологем та цінностей, що спричинює зниження в суспільстві
імунітету до соціально шкідливих інформаційних впливів. Відтак постає гостра
потреба в розвитку медіаосвіти, одне з головних завдань якої полягає в
запобіганні вразливості людини до медіанасильства і медіаманіпуляцій, втечі від
реальності в лабіринти віртуального світу, поширенню медіазалежностей. У
багатьох країнах медіаосвіта функціонує як система, що стала невід’ємною
частиною, з одного боку, загальноосвітньої підготовки молоді, з другого –
масових інформаційних процесів. Вона є атрибутом глобалізаційних перетворень,
чинником конкурентоспроможності економіки, нерозривно пов’язана з розвитком
демократії в умовах інформаційного суспільства. На жаль, в Україні медіаосвіта
досі залишається фрагментарною і здійснюється переважно стихійно з ініціативи
ентузіастів, педагогів-новаторів за явного браку інтеграції цих зусиль в
ефективну медіаосвітню систему.
Розроблення і
прийняття Концепції впровадження медіаосвіти в Україні (далі Концепція) – важлива
складова модернізації освіти, яка сприятиме побудові в країні інформаційного
суспільства, розвиткові економіки знань, становленню громадянського
суспільства.
Концепція
базується на вивченні стану медіакультури населення України та міжнародному
досвіді організації медіаосвіти. Основні положення Концепції відповідають
завданням, сформульованим у Паризькій програмі-рекомендаціях з медіаосвіти
ЮНЕСКО (від 22 червня 2007 р.) та резолюції Європарламенту щодо
медіаграмотності у світі цифрової інформації (від 16 грудня 2008 р.).
Головною метою Концепціїє сприяння розбудові в Україні
ефективної системи медіаосвіти заради забезпечення всебічної підготовки дітей і
молоді до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою медіа,
формування у них медіаобізнаності, медіаграмотності і медіакомпетентності
відповідно до їхніх вікових та індивідуальних особливостей.
Концепція спрямована на підготовку і проведення
широкомасштабного поетапного всеукраїнського експерименту з упровадження
медіаосвіти на всіх рівнях; пріоритетне започаткування практики шкільної
медіаосвіти, яка стане головною інтеграційною ланкою формування цілісної
системи медіаосвіти; забезпечення медіаосвіти у вищій школі, насамперед при
підготовці фахівців педагогічного профілю; врахування завдань медіаосвіти в
ході здійснення освітніх реформ та планування відповідних бюджетних асигнувань;
ініціювання широкої громадської підтримки медіаосвітнього руху, включаючи
міжнародну співпрацю в цій сфері. Обов’язки провідного координатора
впровадження медіаосвіти в країні бере на себе Національна академія
педагогічних наук України.
Концепція містить основні терміни, мету, завдання й
пріоритети розвитку медіаосвіти в Україні, основні принципи і форми
медіаосвіти, напрями, етапи та умови реалізації Концепції.
Основні терміни
Медіаосвіта –
частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві
медіакультури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із
сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо,
кіно, телебачення), так і новітні (комп’ютерно опосередковане спілкування,
інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку
інформаційно-комунікаційних технологій.
Медіапедагоги – учителі, викладачі, вихователі всіх ланок системи
освіти, керівники медіастудій різного профілю в структурі центрів роботи з
молоддю та інших організацій, які мають відповідну педагогічну і
медіапсихологічну компетентність та впроваджують медіаосвіту.
Медіакультура – сукупність інформаційно-комунікаційних засобів, що
функціонують у суспільстві, знакових систем, елементів культури комунікації,
пошуку, збирання, виробництва і передачі інформації, а також культури її
сприймання соціальними групами та соціумом у цілому. На особистісному рівні
медіакультура означає здатність людини ефективно взаємодіяти з мас-медіа,
адекватно поводитися в інформаційному середовищі.
Медіаобізнаність – рівень медіакультури, який передбачає засвоєння
особистістю системи знань про засоби масової комунікації, їх історію та
особливості функціонування, користь і шкоду для людини, уміння убезпечити себе
від негативних інформаційних впливів і вільно орієнтуватись у світі інформації.
Медіаграмотність – рівень медіакультури, який стосується вміння
користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і
спілкуватися за допомогою медіазасобів, свідомо сприймати і критично тлумачити
інформацію, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти
реальність, сконструйовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і
типи контролю, які вони культивують.
Медіакомпетентність – рівень медіакультури, що забезпечує розуміння
особистістю соціокультурного, економічного і політичного контексту
функціонування медіа, засвідчує її здатність бути носієм і передавачем
медіакультурних смаків і стандартів, ефективно взаємодіяти з медіапростором,
створювати нові елементи медіакультури сучасного суспільства.
Медіаосвітній рух – інтеграція громадських об’єднань різного спрямування,
державних інституцій освітнього, культурного та іншого профілю в напрямі
розвитку медіакультури суспільства, зокрема дітей і молоді.
Мета і завдання медіаосвіти
Метою медіаосвіти
є формування медіакультури особистості в середовищі значущих для неї спільнот
(малих груп, родин, навчальних і виробничих колективів, місцевих громад тощо).
Головні завдання медіаосвіти полягають у
сприянні формуванню:
·
медіаімунітетуособистості, який робить її здатною протистояти агресивному
медіасередовищу, забезпечує психологічне благополуччя при споживанні
медіапродукції, що передбачає медіаобізнаність, уміння обирати потрібну
інформацію, оминати інформаційне «сміття», захищатися від потенційно шкідливої
інформації з урахуванням прямих і прихованих впливів;
· рефлексії і
критичного мисленняяк психологічних механізмів медіаграмотності, які забезпечують
свідоме споживання медіапродукції на основі ефективного орієнтування в
медіапросторі та осмислення власних медіапотреб, адекватного та різнобічного
оцінювання змісту і форми інформації, її повноцінного і критичного тлумачення з
урахуванням особливостей сприймання мови різних медіа;
· здатності до
медіатворчостідля компетентного і здорового самовираження особистості та
реалізації її життєвих завдань, покращення якості міжособової комунікації і
приязності соціального середовища, мережі стосунків і якості життя в значущих
для особистості спільнотах;
· спеціалізованих
аспектів медіакультури: візуальної медіакультури (сприймання кіно,
телебачення), музичної медіакультури, розвинених естетичних смаків щодо форм
мистецтва, опосередкованих мас-медіа, та сучасних напрямів медіаарту тощо.
Основні принципи медіа-освіти в
Україні
Особистісний
підхід.
Медіа-освіта
базується на актуальних медіа-потребах споживачів інформації з урахуванням
їхніх вікових, індивідуальних та соціально-психологічних особливостей, наявних
медіа-уподобань і рівня сформованості медіа-культури особистості та її
найближчого соціального оточення.
Перманентне
оновлення змісту.
Зміст
медіа-освіти постійно оновлюється відповідно до розвитку технологій, змін у
системі мас-медіа, стану медіа-культури суспільства та окремих його верств.
Використовуються актуальні інформаційні прецеденти, поточні новини, сучасні
комплексні медіа-феномени, популярні в молодіжному середовищі. При здійсненні
медіа-освіти забезпечується баланс між актуальною сьогоденністю та історичними
надбаннями.
Орієнтація
на розвиток інформаційно-комунікаційних технологій.
Медіа-освіта
спирається на передові досягнення в галузі інформаційно-комунікаційних
технологій, використовує їх для організації роботи медіа-педагогів, формування
спільних інформаційних ресурсів, полегшення комунікації та координації в
середовищі взаємодії учасників медіа-освітнього руху. У процесі медіа-освіти
враховуються тенденції розвитку новітніх медіа.
Пошанування
національних традицій.
Медіа-освіта
базується на культурних традиціях народу, враховує національну та
етнолінгвістичну специфіку медіа-потреб її суб'єктів, забезпечуючи паритетність
їхньої взаємодії і конструктивність діалогу.
Пріоритет
морально-етичних цінностей.
Медіа-освіта
спрямована на захист суспільної моралі і людської гідності, протистоїть
жорстокості і різним формам насильства, сприяє утвердженню загальнолюдських
цінностей, зокрема ціннісному ставленню особи до людей, суспільства, природи,
мистецтва, праці та самої себе.
Громадянська
спрямованість.
Медіа-освіта
в міру набуття нею форми медіа-освітнього руху сприяє розвитку в країні
громадянського суспільства. Вона спирається на потенціал громадських об'єднань
і асоціацій, узгоджує свої зусилля з розвитком інших громадських рухів. При
цьому медіа-грамотність громадян перетворюється на важливий складник політичної
культури суспільства.
Естетична
наснаженість.
Медіа-освіта
широко використовує кращі досягнення різних форм сучасного мистецтва та
естетичного виховання засобами образотворчого мистецтва, музики, художньої
літератури, кіно, фольклорних практик, розвивається з урахуванням потенціалу
існуючих у суспільстві загалом і на місцевому рівні інституцій та окремих
проектів мистецького профілю.
Продуктивна
мотивація.
У межах
медіа-освіти поєднуються акценти на творче сприймання медіа і розвиток
здатності того, хто вчиться, створювати власну медіа-продукцію. Виробництво в
медіа-освітньому процесі медіа-продукту з метою його подальшого використання в
спільноті, на фестивалях, конкурсах тощо сприяє формуванню продуктивної
мотивації учасників медіа-освітнього процесу.
Пріоритетні напрями розвитку
медіаосвіти
Пріоритетними напрямами розвитку в Україні ефективної
системи медіаосвіти є:
· створення
системи шкільної медіаосвіти, що передбачає розроблення психологічно
обґрунтованих навчальних програм інтегрованої освіти для молодших класів
загальноосвітніх шкіл, сприяння поширенню практики інтеграції медіаосвітніх
елементів у навчальні програми з різних предметів, напрацювання низки
факультативних медіаосвітніх програм для підлітків, упровадження курсу
медіакультури з урахуванням профільного навчання, активізація гурткової роботи,
фото-, відео-, анімаційних студій, інших позакласних форм учнівської творчості
медіаосвітнього спрямування;
· розроблення
стандартів фахової підготовки медіапедагогів і медіапсихологів для системи
освіти, спеціалізованих навчальних курсів для підготовки і перепідготовки
фахівців медіаосвітнього профілю на базі вищої педагогічної і психологічної
освіти;
· активізація
співпраці вищих навчальних закладів, які готують фахівців для медіавиробництва
і сфери мистецтва, з Національною академією наук України, Національною
академією педагогічних наук України та Національною академією мистецтв України,
з метою проведення міждисциплінарних досліджень з проблем медіаосвіти,
налагодження обміну досвідом і кадрового забезпечення викладання спеціальних
дисциплін для медіапедагогів;
· організація за
участю громадських об’єднань і медіавиробників різних форм позашкільної освіти,
включаючи форми для дітей дошкільного віку, батьківської педагогіки, творчих
студій для дітей і молоді, дитячі та молодіжні фестивалі, конкурси, проекти
місцевого і всеукраїнського рівня для сприяння розвиткові медіакультури і підтримки
системи медіаосвіти;
· налагодження
повноцінного суспільного діалогу з метою оптимізації медіаосвітньої діяльності
самих медіа, підвищення психологічної та педагогічної компетентності
працівників молодіжних редакцій різних медіа, поліпшення якості дитячих і
молодіжних програм.
Форми медіаосвіти
Під формами
медіаосвіти слід розуміти її здійснення в усіх складових системи безперервної
освіти в Україні.
Медіаосвіта дошкільна є принципово інтегрованою і
спрямована на збалансований естетичний та інтелектуальний розвиток особистості
дитини (включаючи різні форми інтелекту, зокрема емоційний, соціальний і
практичний інтелект), забезпечує її захист від агресивного медіасередовища (у
тому числі від інформаційного «сміття», невідповідних віковим можливостям психіки
дитини інформаційних впливів, зокрема продукції, що містить елементи
насильства, жахів, еротики), уміння орієнтуватись, обирати і використовувати
адаптовану відповідно до вікових норм медіапродукцію.
Медіаосвіта шкільна охоплює інтегровану медіаосвіту (використання
медіадидактики в межах існуючих предметів), спеціальні навчальні курси,
факультативи, гурткову, студійну та інші форми позакласної роботи. Ця форма
медіаосвіти спрямована переважно на формування критичного мислення,
комунікаційної медіакомпетентності. Важливу роль мають відігравати шкільні
бібліотеки як сучасні комп’ютеризовані центри, в яких концентрується
інформаційно-пошукова діяльність учнів.
Медіаосвіта позашкільнаспрямована на розвиток способів
творчого самовираження особистості, має супроводжувати шкільну медіаосвіту,
підсилювати її ефект. Базується переважно на діяльності громадських
організацій, волонтерських і комерційних засадах, охоплює сімейну медіаосвіту,
використовується в межах психотерапевтичної і психолого-консультаційної допомоги.
Медіаосвіта у вищій школі передбачає підготовку як
фахівців для мас-медіа, так і медіапедагогів та медіапсихологів. Крім того,
медіаосвітні елементи мають увійти до навчальних програм циклу
професійно-орієнтованої гуманітарної підготовки з інших спеціальностей у
відповідних їм обсягах.
Батьківська медіаосвіта забезпечує ефективність
медіаосвіти сім’ї як провідного чинника і соціального середовища ранньої
соціалізації дитини. Має стати частиною цілісної системи медіаосвіти, зокрема
складником психологічного блоку підготовки фахівців у вищій школі, діяльності
громадських шкіл свідомого батьківства, центрів по роботі із сім’ями тощо.
Медіаосвіта дорослих – форма безперервної освіти,
заснована на використанні сучасних інформаційно-комунікаційних технологій і
новітніх медіа; забезпечує вирівнювання досвіду поколінь (зокрема старшого
покоління, соціалізація якого відбувалася в умовах іншої системи мас-медіа),
постійний особистісний розвиток і підвищення кваліфікації.
Медіаосвіта засобами медіа – провідна форма стихійної
медіаосвіти дітей і дорослих, яка, однак, за відповідних зусиль може набувати
ознак цілеспрямованості та конструктивності. Цілеспрямована медіаосвіта
засобами медіа забезпечується навчальними, інформаційно-аналітичними,
інформаційно-розважальними програмами та медіапроектами, потребує значного
підвищення якості освітньої медіапродукції, залучення до виробництва та
експертизи якості медіапродукту фахових медіапедагогів і медіапсихологів.
Основні етапи реалізації Концепції
І. Експериментальний етап (2010–2013
роки):
· організація
всеукраїнського експерименту з упровадження медіаосвіти в загальноосвітніх
закладах (курсу медіакультури для старшокласників);
· розроблення
навчальних програм та організація експерименту з підготовки медіапедагогів і
медіапсихологів на базі вищих навчальних закладів та закладів системи
післядипломної педагогічної освіти для забезпечення масштабності експерименту з
упровадження медіаосвіти в шкільну практику;
· координація
зусиль науковців та педагогів-ініціаторів з метою експериментального розширення
медіаосвітньої практики на всіх ступенях шкільного навчання, дошкільної,
позашкільної освіти та освіти дорослих;
· формування
позитивної громадської думки населення України, зокрема молоді, учителів,
вихователів та батьків, щодо необхідності впровадження медіаосвіти як
підготовки дитини до ефективної взаємодії зі світом сучасних медіа.
ІІ. Етап поступового укорінення
медіаосвіти та стандартизації вимог (2014–2016 роки):
· організація
широкого громадського обговорення результатів експериментального впровадження
медіаосвіти в педагогічну практику, врахування виявлених ризиків і ресурсів,
подальше формування позитивної громадської думки;
· розроблення та
затвердження державних стандартів фахової підготовки медіапедагогів, що
встановлюють вимоги до її змісту, обсягу та якості;
· започаткування
масової підготовки медіапедагогів у вищих навчальних закладах та закладах
післядипломної педагогічної освіти;
· підготовка
інформаційно-методичних матеріалів, програмного інформаційно-комунікаційного
забезпечення, відеотек, фонотек, інформаційних баз шкільних бібліотек;
· запровадження
інтегрованої медіаосвіти в початковій та основній школі, факультативних
медіаосвітніх курсів, активізація роботи шкільних медіаосвітніх студій різного
профілю, гурткової роботи;
· розроблення та
апробація варіантів курсу медіакультури для старшокласників з урахуванням
переходу до профільного навчання;
· поширення
позашкільної медіаосвітньої практики;
· організація
систематичного підвищення кваліфікації педагогічних кадрів з питань викладання
курсів медіакультури.
ІІІ. Етап дальшого розвитку медіаосвіти
та завершення її масового впровадження (2017–2020 роки):
·
науково-методичне та організаційне забезпечення процесу масового впровадження
медіаосвіти в дошкільних закладах, ЗНЗ та ПТНЗ на основі аналізу практичних
проблем, обміну досвідом, здійснення відповідного психолого-педагогічного
супроводу;
· уведення
медіаосвітньої складової у навчальні програми вищої школи з гуманітарної
підготовки фахівців усіх профілів;
· розвиток
матеріально-технічної бази всіх ланок медіаосвіти, оснащення медіапедагогів
передовими інформаційно-комунікаційними технологіями;
· активізація
співпраці освітян з медіавиробниками для подальшого розширення практики
медіаосвіти;
· розроблення
прикладних науково-дослідних тем з питань підвищення ефективності медіаосвіти
для забезпечення наукового супроводу її впровадження.
Основні умови реалізації Концепції
Пріоритетною
умовою ефективної реалізації Концепції є її наукове забезпечення. Доцільно
започаткувати міжвідомчу програму з розвитку медіаосвіти в Україні, яка
забезпечила б координацію зусиль установ НАПН та інших зацікавлених організацій
щодо реалізації Концепції, розроблення науково-методичних засад забезпечення
різних форм медіаосвіти в контексті завдань реформування вітчизняної системи
освіти.
Важливими умовами впровадження медіаосвіти в Україні
також є:
· удосконалення
нормативно-правової бази взаємодії мас-медіа та освітніх інституцій на всіх
рівнях, включення заходів з формування системи медіаосвіти до переліку
державних пріоритетів інноваційного розвитку суспільства;
· забезпечення
готовності фахівців системи освіти до розв’язання медіаосвітніх проблем і
суперечностей, що потребує перебудови звичних форм роботи, удосконалення змісту
і форм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, зорієнтованих на
випереджувальне ознайомлення з медіаосвітніми інноваціями насамперед шкільних
практичних психологів і соціальних педагогів;
· якісне
програмно-методичне та інформаційне забезпечення, зокрема створення спільних
інформаційних ресурсів, програмне забезпечення роботи віртуальних медіаосвітніх
груп і мультидисциплінарних конференцій, створення та адміністрування
тематичних медіаосвітніх сайтів;
· активізація
міжгалузевої і міжнародної взаємодії, здійснення спільних наукових проектів,
проведення круглих столів, міжвідомчих семінарів, конференцій, фестивалів з
медіаосвіти.
Розв’язуючи актуальні питання розвитку медіаосвіти на
засадах комплексного підходу, освітні інституції взаємодіють із зацікавленими
органами державної влади та місцевого самоврядування, установами різної
відомчої належності та громадськими організаціями на всіх рівнях. У найближчій
перспективі видається доцільним створення Комісії з медіаосвіти при Науково-методичній
раді Міністерства освіти і науки України та Громадської ради з медіапедагогіки
і медіапсихології при Президії Національної академії педагогічних наук України,
які покликані сприяти об’єднанню зусиль суб’єктів медіаосвітнього руху,
ефективній реалізації їхніх ініціатив на вищому рівні ухвалення офіційних
рішень.
Згідно з постановою Президії НАПН України, Концепція
оприлюднюється для обговорення зацікавленими організаціями і відомствами.
Немає коментарів:
Дописати коментар